Вчительська доля
Вчительська доля… Яка вона? Питання із розряду «вічних», і кожний відповідає на нього по своєму. Зараз коли за плечима досвід роботи, я відповів б на нього так: «Не та, що гладенька і не та, що байдужа». Ця доля особлива, тому, що вона довірила мені саме найцінніше – дитячі душі, які треба навчити любові, справедливості, честі. |
Вчитель не тільки навчає. Він ще й лікар, який лікує своїх «пацієнтів», які не завжди хочуть лікуватися.
Вчитель – артист. Скільки ролей припадає зіграти в своєму житті. А роль у нього – особлива:
Таку, що не спиниш, не скажеш: «Доволі!»
Бо вчитель – це сцена, де є усі ролі.
І кожну не грати, а нею прожити,
І душу дитячу у щастя зліпити.
Вчитель це проста людина із своїми радощами і проблемами. Зізнаюсь, були такі моменти в житті, коли запитував в себе: «Чому обрав професію вчителя. Міг б знайти себе в іншій діяльності». А душа у відповідь: «Ні, не зміг б, бо діти – це світ добра і любові, в якому немає місця злу і ненависті».
Моя рідна школа… Тут непомітно пролетіли роки мого професійного становлення. Здається, зав’яжуть мені очі, і я без особливої напруги знайду будь-який клас.
Люблю приходити до школи рано, коли ще пусті коридори і класні кімнати. Для мене все тут рідне. Я люблю школу, цей світ юності і надій, де не гасне ні на мить натхненний пошук розуму і добра. Я вірю в свої сили і сили тих, чиї допитливі оченята кожного дня дивляться на мене.
У тому вся суть: не для себе прожити,
А когось хоч трішки навчити любити,
Побігти в ромашки по літньому полю…
Спасибі, Господь, за учительську долю.
Iван Карпюк
Вчитель – артист. Скільки ролей припадає зіграти в своєму житті. А роль у нього – особлива:
Таку, що не спиниш, не скажеш: «Доволі!»
Бо вчитель – це сцена, де є усі ролі.
І кожну не грати, а нею прожити,
І душу дитячу у щастя зліпити.
Вчитель це проста людина із своїми радощами і проблемами. Зізнаюсь, були такі моменти в житті, коли запитував в себе: «Чому обрав професію вчителя. Міг б знайти себе в іншій діяльності». А душа у відповідь: «Ні, не зміг б, бо діти – це світ добра і любові, в якому немає місця злу і ненависті».
Моя рідна школа… Тут непомітно пролетіли роки мого професійного становлення. Здається, зав’яжуть мені очі, і я без особливої напруги знайду будь-який клас.
Люблю приходити до школи рано, коли ще пусті коридори і класні кімнати. Для мене все тут рідне. Я люблю школу, цей світ юності і надій, де не гасне ні на мить натхненний пошук розуму і добра. Я вірю в свої сили і сили тих, чиї допитливі оченята кожного дня дивляться на мене.
У тому вся суть: не для себе прожити,
А когось хоч трішки навчити любити,
Побігти в ромашки по літньому полю…
Спасибі, Господь, за учительську долю.
Iван Карпюк